В цьому році ми трохи копали картоплі - допомагали батькам.
Було прохолодно і вітряно - кінець літа. Ходили на горизонті чорні хмари - здавалось буде дощ.
оскільки картоплі було не так рясно як в інші роки(і копали її вже другі вихідні:) привіт, Оля!) ми упорались до обіду.. і займались хто чим. Я з мамою - на городі (мама була зайнята чи поливанням чи відриванням, а я з цікавості щось длубала, задаючи різні питання). Чоловіки були у хаті чи десь біля неї).
Час від часу дивилась на небо, розраховуючи побачити сонце, але вітер не вщухав і ганяв хмари туди-сюди/ навколо будинку. Чим не давав мені спокою.
І раптом, рахуючи ворон, я побачила диво – стаю лелек).
Досі згадую.
Не знаю чому вони мене вразили. Може тому що вони летіли кружляючи воронкою, чи тому що їх було дуже багато, чи може тому що я стояла майже під ними і мені страшено хотілось щоб усі кого я знаю чи може навіть усе село чи може..всі-всі постояли на моєму місці.
І я побігла волаючи що тут таке!.. ну прям ТАКЕ, але коли всі кого могла покликати вийшли-прийшли.. вони вже кружляли далеко від нас.
Не те що я була розчарована мені стало сумно. А тато сказав, що це старі вчать молодих літати.